Мене всиnовила подруга мами, а всі родичі відвернулися від мене і не хотіли зі мною спілкуватися

Мене всиnовила подруга мами, а всі родичі відвернулися від мене і не хотіли зі мною спілкуватися

Моєму дитинству можна було позаздрити. Я був єдиним сином у люблячих батьків, які в мені “душі не чули”. Та й, до того ж, вони були дуже забезпеченими людьми, тому я ніколи нічого не потребував, як і їхні родичі, що з радістю у них постійно просили гроші, а батьки ніколи б і не подумали відмовити. Звичайно, допомагали вони їм не маленькими сумами, тому це часто било за нашим фінансовим станом. Мені було 14 років, коли я потрапив до дитячого будинку і залишився на самоті з усіма проблемами. Мої батьки розбилися в автомобільній аварії, і миттєво всі наші родичі просто зникли. Я думав, що вони обов’язково доглядають мене, але цього не сталося. Спочатку в мені ще теплилася надія, і я сам дзвонив родичам з дитячого будинку, але тільки вони чули, хто це, одразу в них виникали якісь термінові справи. Скажу чесно, що час у дитячому будинку був справжнім пеклом для мене.

Я не міг звикнути до того, що моїх батьків більше немає, та ще й зовсім нове становище та повна самота. Але, на щастя, бути мені там довелося недовго, бо з нього мене забрала наша сусідка, подруга мами. У них самих була дочка років десяти, і вони досить довго робили документи, бо, за фактом, вони мені ніхто, з родичами все було б швидше. Моя мама колись їм допомогла, і тепер вони вирішили, що хочуть їй віддячити. З сусідкою вони швидко потоваришували, тому коли моя добра мама дізналася, що у них проблеми з грошима, знайшла для її чоловіка високооплачувану роботу з хорошими умовами. Повернувшись майже до рідного дому, мені стало краще, проте я розумів, що так само не буде, оскільки моя нова сім’я бідніша, і вони не зможуть оплачувати мій приватний дорогий ліцей. Однак вони сказали, щоб я навіть про це не наважувався думати, я закінчу саме цю школу. Мені було дуже некомфортно, тому що я бачив, як багато вони працювали і намагалися вивчити мене і дати мені все найкраще, як і їхні дочки. Я довгий час намагався їх переконати, що можу вчитися і у звичайній школі, але вони цього навіть чути не хотіли. Казали, що їм краще знати, що мені потрібно, я жодного разу не натякнув їм, що мені потрібне щось нове, але вони все купували як рідній дитині.

Щоб якось їм відплатити, я допомагав їхній дочці з навчанням, забирав її зі школи, також часто прибирав будинки та мив посуд і виконував усе, що вони мене просили. Саме завдяки прийомним батькам у свої 23 роки я маю свою престижну справу, завдяки якій маю чималий прибуток. У подарунок їм я купив нову машину та дачу, але це не все; я продовжую їм допомагати, бо розумію, що вони витратили на мене набагато більше, звісно, не лише грошей. Моя молодша сестричка закінчила ту саму приватну школу, що і я, а проживаю я у квартирі своїх батьків, поряд із прийомними батьками. Ось так чужі для мене люди стали найближчими людьми, а родичі не згадували про мене до того моменту, поки я не почав заробляти гроші. Вони дзвонили та напрошувалися в гості або прямо просили про допомогу. Ось тільки мені не хочеться мати з ними нічого спільного: вони покинули мене і не згадували, коли мені така потрібна була підтримка, а тепер вони стали для мене непотрібними. Я радий, що саме вони стали моїми новими батьками, оскільки вони допомогли мені стати кращими, і я зобов’язаний їм не менше ніж рідним за те, яким я став. Я люблю їх і хочу, щоб вони знаходили нові та нові причини пишатися мною, а я зроблю для цього все можливе

admin

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *